ХХ століття було надто страшним та кровопролитним в європейській історії. Антихристиянська науково-новітня утопія комуністичного раю реалізувалась в Радянськогму Союзі шляхом небаченого в історії тоталітарного режиму, який поставив народи імперії на межу повної культурної руйнації і геополітичного знищення. Шляхом голодоморів, масових ув’язнень та знищень в концентраційних таборах, масових розстрілів, виселення мільйонів людей в Сибір комуністичний режим до кінця 30-х років зробив неможливими прояви масового і активного опору всередині країни. Лише війна Німеччини з СРСР, що розпочалася 22 червня 1941-го року, надала багатьом людям і народам шанс для відновлення широкого народного опору комуністичному тоталітарному режиму для всіх тих, хто розглядав сталінський режим як головного ворога своєї країни і свого народу.
Ні в одній країні, що воювала з нацистською Німеччиною, не знайшлося такої кількості людей, що надягнули військову форму ворожої армії і взяли участь у війні проти власної держави.
На основі даних, що наведені різними дослідниками, в СРСР ця цифра становить від 1 млн. 300 тис. до 1 млн. 500 тис. чоловік.
Співпраця з німцями мала військово-політичний, адміністративний та економічний характер.
На початок квітня 1945-го року в Комітеті визволення народів Росії проходили службу 1 генерал-лейтенант, 5 генерал-майорів, 2 комбриги, 29 полковників, 1 бригадний комісар, 1 капітан 1-го рангу ВМС СРСР, 19 підполковників, 41 майор, 5 військових інженерів 2-го рангу. З полону звільнено 535 523 чоловіки, які в подальшому несли службу у складі східних військ Вермахту.
Водночас, в німецькому полоні знаходилось 232 тисячі вояків США та Великобританії. І лише від 30 до 60 чоловік з них вступили в Британський добровільний корпус СС.
Серед учасників антикомуністичного руху було багато людей, які або ніколи внутрішньо не сприймали комунізм, або в 1920-1930-х роках пройшли шлях від близького сприйняття ідей більшовицької революції до несприйняття комуністичної держави як найбільш нелюдського й антинародного режиму в нашій історії.
Тому відновлення фактичної картини подій Другої світової війни з використанням широкого поля джерел має особливо велике значення для сучасного молодого покоління громадян.
В першу чергу, слід висвітлити широке коло питань, що пов’язані з формуванням, потенціалом, кадровим складом і бойовим застосуванням підрозділів, частин і з’єднань, що воювали в Східних військах німецьких збройних сил і складалася з громадян СРСР.
Російські формування СС:
- XV козачий кавалерійський корпус СС;
- 29-та військова гренадерська дивізія СС;
- 30-та військова гренадерська дивізія СС;
- шість гренадерських полків СС;
- військова частина СС «Цепелін»;
- військове формування СС «Дружина»;
- особливий полк СС «Варяг»;
- винищувальне військове з’єднання СС «Ост».
Чотири останніх формування були підпорядковані безпосередньо Головному імперському управлінню безпеки (RSHA).
Білоруські формування СС:
- військова гренадерська бригада СС №1;
- 40 батальйонів СС, що до кінця літа 1944-го року були створені у складі Білоруської Крайової самооборони (БКО).
Українські формування СС:
- 14-та гренадерська дивізія СС «Галичина»;
- три полки СС.
Латвійські формування СС:
- 15-та гренадерська дивізія СС;
- 19-та гренадерська дивізія СС;
- 36-та гренадерська дивізія СС;
- 2-га добровільна бригада СС;
- сім полків СС;
- охоронна рота СС №15
Естонські формування СС:
- 20-та гренадерська дивізія СС;
- 3-тя добровільна бригада СС;
- Естонський легіон СС;
- три естонські полки СС у складі дивізії «Айнінг».
Туркменські формування СС:
- 38-та гренадерська мусульманська дивізія СС «Новий Туркменістан»;
- полк СС «Туркменістан» №1;
- чотири батальйони СС, поруч з якими знаходимо відомості про 818-й азербайджанський та 831-й волзько-татарський батальйони СС.
Татарські формування СС:
- 8-ма військова гірська бригада СС «Татарська» №1;
- чотири батальйони СС.
Кавказькі формування СС:
- 70-й та 71-й кавказькі батальйони СС;
- охоронна бригада СС «Північний Кавказ»
- «Кавказький корпус» СС (пізніше його перейменовано на «Кавказьке з’єднання», яке складалося з 9-ти армійський польових батальйонів). З’єднання складалось із представників трьох національних груп: вірменської, грузинської, північно-кавказької.
Одним з найбільш важливих аспектів у вивченні історії військ СС є правильна оцінка кількості іноземців у них. Виходячи з даних про участь представників певних національностей у лавах СС, маємо приблизне число добровольців:
Голандія – 23 тис.
Бельгія (фламанці) – 7,5 тис.
Бельгія (валони) – 5,5 тис.
Франція – 10 тис.
Італія – 20 тис.
Данія – 7,5 тис.
Норвегія – 8 тис.
Швеція – 0,3 тис.
Фінляндія – 2 тис.
Албанія – 6,5 тис.
Хорватія – 26 тис.
Сербія – 7 тис.
Болгарія – 0,75 тис.
Румунія – 5 тис.
Угорщина – 40 тис.
Чехія, Польща і Словаччина – 3 тис.
Латвія – 40 тис.
Литва – 0,15 тис.
Естонія – 23 тис.
Україна – 27 тис.
Кавказ та Азія – 8 тис.
Донські козаки та калмики – 35 тис.
Росія та Білорусь – 28 тис.
Люксембург та Ліхтенштейн – 3 тис.
Швейцарія – 1,33 тис.
Іспанія – 0,3 тис.
Англія, США та Ірландія – 0,3 тис.
Індія – 3,5 тис.
Всього 340 630 іноземних добровольців в роки війни вступило у війська СС.
Етнічні німці, що були громадянами інших держав, також вступали до військ СС. їх походження та чисельність:
Західна Європа – 16 тис.
Угорщина – 40 тис.
Данія – 2 тис.
Хорватія – 20 тис.
Югославія – 15 тис.
Румунія – 60 тис.
Богемія і Моравія – 39 тис.
Словаччина – 6 тис.
Всього більше 198 тис. етнічних німців з інших держав вступили у війська СС. Разом з іноземними добровольцями загальне число іноземних громадян в СС наближається до 540 тис. осіб.
Микола Грибок,
Немає коментарів:
Дописати коментар